Йога у Луцьку. У дитинство щасливий квиток «Економ Фреш»

Пам’ятаєте цю популярну пісню у виконанні Алли Пугачової?

«Куда уходит детство,

В какие города?

И где найти нам средство,

Чтоб вновь попасть туда?..»

Думається, що світлини лучанина Тараса Цибуха якраз і є таким засобом повернення кожного із нас, дорослих, у дивовижний світ, у якому немає нічого неможливого.

Недарма кажуть, що дитячі роки – найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнання. Автор передає світлі та щасливі сподівання малюків та підлітків, яким приємно визирати з вікна рідної оселі, ходити на рибалку, лякати жабенят, ловити жуків, дресирувати котів та собак, гомоніти з ровесниками на лавочці, пускати мильні бульбашки, роздивлятися яскраві картинки у великих книгах…

Коли дідусь казав, що сонце щоранку відмикає землю золотими ключами, нам з малих літ ставало страшно – а раптом сонце загубить свої ключі…Ми навіть до ранку не могли заснути через сприйняття «першого гріха» за зірване яблуко, наївне розуміння картини божого суду.

Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи. А ти не зважаєш на це: тобі не подобається бути таким маленьким, ти «пнешся зі шкірі геть», щоб швидше вирости, стати дорослим. І раптом – грім серед ясного неба: ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство вже відлетіло за обрій. І ніяк не можеш збагнути, чому воно минуло дуже непомітно, як сон.

«Дитинство – це величезний край, звідкіля приходить кожний. Звідкіля я родом? Я родом з мого дитинства, немов з якої-небудь країни». Так писав про себе Антуан де Сент-Екзюпері. Він найбільше прославляв дитинство – той період життя, коли почуття і думки чисті, а бачення світу безкорисливе.

Життя – це диво. І воно не перестає бути ним, коли ми стаємо дорослими. Напевно, наша основна проблема полягає у тому, що ми звикаємо до життя, і воно стає для нас занадто буденним.

А пригадаймо, якими ми були десять, двадцять чи тридцять років тому… Уявляю, як вуста у багатьох тремтітимуть від хвилювання, і голос трішки зраджуватиме – десь заховаються найкращі, найтепліші слова вдячності своїм батькам, бабусям та дідусям. Хоч не можемо Вас обсипали сріблом-золотом, проте у нашій уяві Ви – золоті.

Так, усі ми колись були маленькими… А в житті все починається з малого: із зернинки – хліб, з промінчика – зоря. Зберігати в собі дитинство – це значить не втрачати здатності розуміти дітей. Вони заряджають своєю життєрадісною енергією та посмішкою. Тому невипадково до маляти тягнуться навіть сторонні, намагаються взяти на руки, хоча б доторкнутися. Усміхнені личка, палаючі захопленням очі, довірливі обійми маленьких рук – це те, задля чого ми, дорослі, живемо на світі. Адже саме в дітях хочемо бачити здійснення своїх мрій і сподівань. І є щось символічне в тому, що в перший день літа щороку відзначається Міжнародний день захисту дітей – прекрасне свято радості та одвічної надії.

У Біблії написано: коли Бог створив землю, вона стікала молоком і медом. Молоко – символ живлення, материнської турботи. А мед – радістю, щастям від процесу життя. Необхідність молока зрозуміла, а от давати дитині «меду» – це значить зробити її щасливою…

Источник: http://westua.net/blog.php?rid=1496

38 views

Добавить комментарий