Йога у Луцьку. 32 вправи — і життя стане кращим

Тарас Цибух, який понад ЗО років займається йогою, створив у Луцьку свою школу, допомагає іншим позбутися недуг, каже: «Перш ніж перейти до душі людини, варто почати із тіла»

Він багатьом допоміг. Вважає:

«Хворі не повинні пасивно чекати втручання зі сторони, а мусять самостійно докладати зусиль для власного одужання».

Безымянный продолжить чтение

Йога у Луцьку. МАРТА ДИВУЄ «СВІТИЛ» МЕДИЦИНИ — Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»  

 Шість років тому ця вродлива, гнучка і спортивна дівчина не могла ані зігнутися, ані сидіти, ані ходити…

— Що то значить — молода, здорова! Десь і хребта в неї нема. Як же так можна зав’язати себе у вузлик,— дивувалася в редакційному кабінеті одна з відвідувачок, побачивши на столі залишені Мартою фотографії, зроблені під час занять йогою.

Жінка скаржилася, що допікає остеохондроз, що ні офіційна, ні народна медицина не можуть зарадити. І я розповіла їй про лучанку Марту Волощук, в історії хвороби якої медики бачать матеріал для дисертацій.
— Я не знаю, як це можна пояснити? У неї ж нема, по суті, хребта,— точно такими ж словами висловлював подив і столичний професор, розглядаючи рентгензнімки, матеріали обстежень із застосуванням найсучаснішого діагностичного обладнання. Але ні розумна ядерно-магнітна техніка, ні консиліум лікарів не могли дати відповідь, чому в десятирічної дівчинки хребет «спрацьований», як у сімдесятилітнього вантажника зі стажем. У поперековому відділі — грижа, хребці — наче кислотою роз’їдені, вздовж по хребту — вісім гриж Шморля, а частини хребця взагалі нема. Фахівці довго ламали голови, врешті-решт прийшли до висновку, що організм дитини не засвоює кальцію, а через це й «сиплеться» хребет.
З п’ятого класу Марта змушена була навчатися вдома. Висидіти уроки за партою в школі не дозволяв біль у спині. Згодом стало віднімати ногу. Лікарі розводили руками, призначали різноманітні ліки, процедури. Але таблетки і уколи полегшення давали нетривале, біль знову повертався. До того ж від медикаментозного лікування «застрайкували» внутрішні органи, до проблем із хребтом додався цілий «букет» інших серйозних недуг.
— Куди тільки мене батьки не возили, чого тільки не робили, а допомогти ніхто не міг. Скільки сеансів мануальної терапії я витерпіла, скільки разів «вправляли» мені хребет різні знахарі й цілителі. А біль не вщухав. Бувало, піднімуся з ліжка, хочеться кудись вийти з хати, а воно як схопить — мусиш, де стоїш, лягати, чекати, поки відпустить,— згадує Марта, шкодуючи, що шкільні роки, однокласники — усе пройшло наче повз неї.
Жартує, що через це так і не навчилась списувати, чим дивує теперішніх однокурсників на факультеті психології Волинського держуніверситету. Здобути вищу освіту дівчина мріяла завжди, багато читала, серйозно готувалася. Спілкуватися з Мартою цікаво — розумниця, не по літах розсудлива, щира й відверта в розмові.
— А знаєте, я ж спочатку зібралася в Інститут фізкультури вступати, вже й документи подала,— з усмішкою спостерігає Марта за тією реакцією, яку викликають ці слова. — Лікарі, до яких прийшла за медичною довідкою, теж зробили великі очі, мовляв, куди тобі, інваліду, у фізкультурний. З таким діагнозом не до спорту.
А дівчина на той час уже знала, що свою юність зможе «відвоювати» у хвороб. Їй пощастило зустріти людей, які допомогли у цьому, вселили віру у власні сили.
— З Василем Васильовичем Козаком, який розробив унікальні програми лікування з використанням елементів хатха-йоги, нас познайомила сусідка — тьотя Валя. Я за своє життя бачила стільки різних «товстопузих», старих і хворих професорів, що і його уявляла таким же. А гість з Івано-Франківська був особливим — підтягнутим, спортивним, досконалим. І масаж, який він почав робити, був зовсім іншим. Перед тим мене возили до «баби-знахарки», яка колінами ходила по моїй спині. А тут я відчула дуже обережні і чутливі руки, які поступово позбавляли від болю. Так само робив згодом масажі й Тарас Мирославович Цибух, який є учнем Василя Козака. Він був для мене, як «швидка допомога»,— з вдячністю каже Марта про людину, чию опіку відчуває усі ці роки.
З того часу дівчина жила за чітко спланованою й продуманою програмою на кожен день. Масажі, очищувальні процедури, вправи, скориговане харчування, а потім і заняття у групі.
«Займатися я почала не відразу, спочатку тільки приходила на заняття, щоб подивитися. Комплекс «Незнайка» взагалі мені видавався чимось недосяжним. Я пробувала робити тільки ті вправи, в яких мені не було боляче. Я навіть не сиділа, як усі, в медитації, а просто спала вдень. Добре, що на заняття ходила не сама, а з сестрою, я за нею «тягнулася». За три місяці я схудла з 86 кілограмів до 70. Після першого курсу очищення трохи розчарувалася, бо позбулася всього двох кілограмів. Але після наступних курсів «скинула» ще чотирнадцять. Раніше, коли ще не почала займатися, спина боліла постійно, зараз, навпаки, більше болить тоді, коли мало займаюся, а ще трохи під час ЗФП (прес)»,— писала Марта у рефераті, готуючись до семінару з хатха-йоги, де мала ділитися власним досвідом, результатами першого року занять.
Дівчина підрахувала, що її лікування у Тараса Цибуха включало понад двісті сеансів масажу, різноманітні курси очищення. І та наполегливість, терпіння, які проявляли і її рятівник Тарас, і сама вона, дали очевидний ефект. Марта постійно в русі, позбулася алергії, тепер може їсти все, що хочеться, хоча спочатку й утримувалася від «важкої» їжі, віддаючи перевагу овочевій дієті, кашам. Вона тепер повністю обходиться без таблеток. Про важкий період шестирічної давності, коли в перспективі був лише інвалідний візок, нагадує тільки посвідчення інваліда.
— Соромлюсь навіть пред’являти це посвідчення у транспорті, бо ніхто не вірить, підозрюють в шахрайстві. А вправи продовжую щоденно робити. Тато з мамою уже звикли вранці переступати через мене, коли я витягуюсь на підлозі. Вони й самі тепер трохи змінили своє життя, бо зрозуміли, що здоров’я — в руках кожного з нас,— міркує моя співрозмовниця, яка встигає поєднувати навчання в університеті з роботою інструктора з хатха-йоги у двох луцьких дитсадках.
Про роботу з дітьми Марта може розповідати годинами. Їй інструкторство коштувало набагато більше зусиль, аніж здоровим молодим людям. Але тепер Тарас Цибух каже про Марту, як про одну із найздібніших своїх учениць. А ще разом із друзями-однодумцями дівчина любить подорожувати, їздити в гори, на море.
— Якби хтось шість років тому сказав мені, що я зможу велосипедом об’їздити майже всю область,— ніколи б не повірила. Шнурівок же зав’язати не могла. І нехай «світила» медицини дивуються, що з такими страшними діагнозами я живу щасливо і повноцінно. Мені ж зрозуміло лише одне: ніколи не треба опускати рук,— підсумовує нашу розмову Марта.

Источник: http://www.volyn.com.ua/?rub=12&article=0&arch=593

Йога у Луцьку. ШКОЛА ЙОГИ ТАРАСА ЦИБУХА Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»

З ім’ям Тараса Цибуха в Луцьку пов’язують зростання масового інтересу до йоги. У 1995 році юнак з Коломиї разом з товаришем і своїм наставником з йоги Василем Козаком приїхав вступати на факультет фізичної культури у Волинський державний університет. Їхній показовий виступ на святкуванні річниці факультету справив на глядачів неабияке враження і вирішив подальшу долю.
— Тодішній декан — світлої пам’яті Віктор Іванович Завацький — після виступу підійшов, подякував і з того часу завжди підтримував наше бажання пропагувати йогу. Уже на першому курсі я почав вести заняття у Центрі туризму, а згодом — у Луцькому дитсадку № 25, — розповідає Тарас, молодий, приємної зовнішності чоловік, про незвичайні здібності якого доводилось чути чимало добрих відгуків.
Кажуть, у Луцьку він є нині найавторитетнішим інструктором з йоги, має власну унікальну методику масажу, звертаються до нього за допомогою і деякі місцеві ВІП-персони, і взагалі займатися в Цибуха модно та престижно. Але сам наш співрозмовник на цю тему говорити не виявив бажання. Навпаки, зауважив, що збирається припинити практикувати як масажист, бо переконаний, що хворі не повинні пасивно чекати допомоги зі сторони, а мусять самостійно докладати зусиль для свого одужання: людина має постійно працювати над собою. І саме йога дає можливість вдосконалюватись, дбати про своє фізичне, моральне, розумове і духовне благополуччя, стверджує Тарас Цибух.
Чому починав свою діяльність в якості інструктора з дитсадків? Діти, на думку Тараса Мирославовича, на підсвідомому рівні, інтуїтивно відчувають глибинну суть йоги, прагматичної і цілісної науки, яка виникла тисячоліття тому. З дітьми за кілька місяців вдавалося досягти таких результатів, які дорослим даються через роки.
— Я спочатку дещо насторожено сприйняла ідею займатися йогою з нашими вихованцями. Десять років тому про йогу ми знали мало. Але вирішила придивитися, що це таке, на практиці. Заняття, які проводив Тарас, дітям подобалися. Програма вправ (асан) була розроблена так, щоб розвивати координацію рухів, гнучкість, запобігати розвитку сколіозу. А за якийсь час вихователі зауважили, що діти навчилися краще володіти не тільки своїм тілом, а й емоціями, стали врівноваженішими, спокійнішими. Пересвідчившись, що йога має такий позитивний вплив, деякі працівники садочка самі стали займатися. А згодом наш досвід запозичили інші дошкільні заклади, — добрим словом згадує Тараса Цибуха завідуюча Луцьким дитсадком № 25 Тетяна Василівна Климук.
Тарас пізніше працював у багатьох садочках міста, а ще готував інструкторів для цієї роботи, передаючи іншим свій досвід. Хоча, як сам зізнається, з 30 своїх учнів він дав «добро» на самостійну практику лише трьом. Не всі змогли пройти «екзамен» в дитсадках.
Нині Тарас Мирославович працює інструктором у санаторії-профілакторії ВДУ, проводить заняття зі студентами, працівниками університету. Приходять усі бажаючі лучани, які просто зацікавились йогою, і ті, хто хоче за допомогою йоги позбутися хвороб або зайвих кілограмів. Відгуки дуже гарні. Для багатьох, як от для лучанки Валентини Буряк, знайомство з йогою вже у досить поважному віці стало поштовхом для глибшої самоосвіти й пізнання можливостей людини. Втім, як каже Тарас, чимало пенсіонерок після певного часу занять роблять вправи нарівні з юними студентками.
Зараз Тарас Цибух активно співпрацює з Федерацією аеробіки і фітнесу під керівництвом Віри Кренделєвої, у співавторстві з якою видав методичні рекомендації з фітнес-йоги для дошкільнят та оздоровчої гімнастики з елементами хатха-йоги для дорослих. Третій співавтор — рідний брат Тараса — Максим, який веде ту ж роботу з пропаганди йоги, але у Львові. Брати самі дивуються, що нерідко навіть номери дитсадків у них співпадали. А ідею видати «методички», що стануть в пригоді багатьом, подав, як зізнається Тарас, ректор Луцького технічного університету Віктор Божидарник, ознайомившись з його напрацюваннями.
— У мене іноді запитують, де я цього навчився. Я тоді дістаю свої альбоми з фотознімками, які зробив, подорожуючи Алтаєм, горами Криму, Карпат, найглибшими куточками Полісся. Щоб мати змогу віддавати, потрібно вміти брати, акумулювати в собі ту енергію, яку дає первозданна природа. Про йогу видано чимало літератури. Але сама теорія без духовного начала є мертвою. Йога увібрала предковічний досвід багатьох культур, надбань різних народів. Помилково пов’язувати йогу тільки з Індією чи з Тібетом, як дехто думає. Елементи йоги знаходимо, скажімо, і в практиці українських козаків. Тому ця наука не є ні для кого чужою. Було б бажання і воля її опановувати, — міркує Тарас Цибух.
Він займається цим півжиття, але досі не перестає дивуватися, відкривати для себе незвичайно дієвий вплив йоги на людину. Стверджує, що діти, з якими він працював, починаючи з трирічного їхнього віку, згодом демонстрували не тільки кращий фізичний рівень розвитку, а й вищий духовний, інтелектуальний потенціал. Дорослі, які переживали важкі кризи, скаржилися на здоров’я, завдяки йозі забували про свої біди. З однією з таких жінок ми вирішили порозмовляти, пообіцявши зберегти анонімність.
— А я не соромлюсь говорити про те, як позбулася хвороб, комплексів, депресії. Навпаки, горджуся собою. Перш ніж познайомитися з Тарасом, важила 96 кілограмів, сім’я була на грані розвалу, я мала цілий букет хвороб й іноді хотілося накласти на себе руки. Через три місяці занять йогою, сеансів масажу скинула 13 кілограмів. Я не ходила, а літала, відчуваючи приплив сил, енергії, бажання жити. Чудесні зміни відбулися у всьому. З простого продавця газет я стала регіональним представником дитячого журналу «Пізнайко», поліпшилось матеріальне становище. Може, хтось і не повірить, але я всі добрі зміни пов’язую з йогою, з Тарасом Цибухом, — ділилася лучанка Лариса Максимюк, поспішаючи на заняття.

Источник: http://www.volyn.com.ua/printver.php?rub=12&article=0&arch=569

Йога у Луцьку. «СКИНУЛА» 20 КІЛОГРАМІВ І 20 РОКІВ Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»

Лучанка Валентина Дмитрівна Буряк давно на пенсії, але у це важко повірити, дивлячись на струнку,підтягнуту, красиву жінку, набагато молодшу, аніж на фотографіях десятирічної давності…
Їй тоді ледь минуло п’ятдесят, але життя, здавалося, уже підходило до фінішу. Перенесла одна за одною дві складні операції, мучив хронічний остеохондроз, постійно боліла голова. Тридцять літ провела за швейною машиною, працювала на фабриці, потім шила вдома речі на продаж. За тканиною треба було їздити аж до Одеси, доводилося тягнути в руках важкі сумки. Здоров’я стало підводити.
Попит на її вироби був чималим, шила навіть ночами. А відтак — був достаток, матеріальне благополуччя. Тільки радості усе це не приносило. Згодом проблеми із хребтом зовсім прив’язали до ліжка. Мануальна терапія давала тимчасове полегшення, зробиш різкий рух — і знову зміщення у хребті, біль. Сиділа на уколах, таблетках. Ненавиділа себе, розтовстілу, незграбну, хвору, нещасливу.
Валентина Дмитрівна точно пам’ятає день, коли розпочався зовсім новий і абсолютно несподіваний поворот у її житті. Вона показує нам товстий зошит, на обкладинці якого дата — 3 листопада 1997 року. З дозволу власниці читаємо записи у її щоденнику, уривки з яких друкуємо.
3.ХІ. 97 р. Сьогодні я вперше зважилася піти на заняття, які проводить Тарас. Страшно, бо спортом ніколи не захоплювалася, навіть в дитинстві, в юності. А тепер, коли я ледь ходжу… Познайомила мене з Тарасом подруга. Він порадив завести зошит і щодня записувати, яке самопочуття, які вправи і скільки разів їх робила, яка вага, пульс і т. д.
12.ХІ. 97 р. Таке враження, що скоро покину, напевне, йога — це не для мене, бракує терпіння, нічого не виходить. Під вечір потягнуло на сон, не хотілося нікуди йти, але Машенька мене розбудила. Вирішили удвох з онучкою йти на заняття, «задобрила» її цукерками.
На наступній сторінці — інший почерк, очевидно, інструктора. Іронічний тон: «Ще два дні позаймаюсь і кину. Буду шити, шити. Пам’ятник собі замовлю у вигляді швейної машинки… Домашнє завдання: клізми очищувальні робити сім днів підряд зранку. З водою виконувати вправи. Порядок такий — вправи, молитва, сніданок».
15.ХІ. 97 р. Погано спала. О шостій ранку в двері подзвонив Тарас, прийшов зробити масаж. Після масажу почувала себе прекрасно. Простояла до обіду на базарі з мокрими ногами, дещо з пошитих речей вдалося продати. Хочеться полежати, а не робити вправи. Все розумію, а чиню по-старому. Болить все. І нічого не хочеться.
24.ХІІ. 97 р. Сьогодні вперше робила вправу «закрутка». У мене не виходить, а Маші все вдається. Старість — не радість. Сни сняться важкі, неначе голки з тіла витягувала. Напевне, це означає очищення. Насправді всі ці очищувальні процедури вже мене замучили, але фізично відчуваю, наскільки зашлакований організм людини мого віку.
Сторінки щоденника рябіють стовпчиками цифр, табличками, наче бухгалтерський звіт. Якісь розрахунки, заміри, назви комплексів і процедур. Щоденні записи, як пояснює Валентина Дмитрівна, допомагають контролювати себе, дисциплінують. Гортаємо сторінки далі.
3.ІІІ. 98 р. Сьогодні рівно чотири місяці з початку занять. Вага — 74 кілограми. Якщо згадати, що не так давно було 80 кг, то можна порадіти. Талія — 91 см, обхват стегон — 110 см. Почуваю себе не дуже. Поснідала шматочком курки, з’їла шматочок сала, випила дві склянки «мінералки». Після ранкових вправ боліла голова. Машенька доручила дописати: «Марія любить ходити на заняття з бабусею. І бабусю свою дуже любить». Мені від цих слів приємно до сліз. Можна сказати, що моя онучка й витягає мене з хвороб.
29.VІ. 98 р. Заняття № 218. Зробила очищувальні процедури, вправи. Треба сідати за роботу: кроїти, шити, багато назбиралося. Але хочеться підсумувати те, в чому сама переконалася.
Щоб бути в доброму тонусі, слід виконувати сім правил:
1). щоденно рухатись у два рази більше, ніж хочеться (інакше кажучи, удвічі менше, ніж можеш), при цьому треба хоч раз на день розігрітися до поту;
2). їсти удвічі менше, аніж хочеться;
3). якнайбільше бувати на свіжому повітрі;
4). спати й пити (воду, сік, чай) — скільки хочеться;
5). щоденно — купання, обтирання, самомасаж;
6). двічі на день по 5-10 хвилин — повний спокій, розслаблення;
7). не зупинятися, не лінуватися, змушувати себе займатися.
1.VІІ. 98 р. Знімали нашу групу оператори з телебачення. Я виступила першою. Усім сподобалося. Тіло було таким легким і слухняним. І це найголовніше! Почуваю себе чудово. Не хочеться навіть згадувати, що мені уже шостий десяток. Пам’ятаю, як на перших заняттях заздрила молодим, які легко робили «місток», бо сама не могла зігнутися. Але я все змогла!
24.ІХ. 98 р. Завтра їдемо виступати до Львова, нас запросили взяти участь в телепрограмі «Аудиторія». Костюм закінчила. Увечері — в баню! Настрій чудовий. Вага — 61 кг. Відчуваю, що у прекрасній формі.
Тарас попросив заповнити анкету про програму ДІR, яку він веде і яку я вже майже рік виконую. Ця програма відрізняється від багатьох інших тим, що заняття починаються з медитації, розтяжки, розслаблення, а це добре для людей похилого віку. Заняття сповнюють енергією і бадьорістю, роблять мене врівноваженою.
З того часу, як почала вести щоденник, Валентина Дмитрівна списала вже не один товстий зошит. На заняття з йоги до Тараса Цибуха, який допоміг їй вирватися з полону хвороб, зараз не ходить, але вправи продовжує робити самостійно. Каже, що вісім років праці над собою зробили її зовсім іншою людиною, тепер багато часу віддає читанню, самоосвіті, осмисленню життя. Жодної таблетки з початку занять не випила, у поліклініці жодного разу не була. Вага тримається майже незмінно — 60 кілограмів «з хвостиком», і дієт не потрібно. Переконана, що позбутися зайвої ваги і хвороб можна лише змінивши свідомість.
— Тепер я люблю життя. Зрозуміла: щастя не в грошах, не в тому, щоб набивати шлунок делікатесами, а у відчутті гармонії в душі, у вдосконаленні себе, у прагненні жити «без бруду»,- каже Валентина Дмитрівна, якій йога допомогла зберегти молодість і повернути здоров’я.Источник: http://www.volyn.com.ua/?rub=12&article=0&arch=575

 

Йога у Луцьку. «ЗАПИШІТЬ МЕНЕ… У ХАТХА-ЙОГИ» Василь Недільський «Місто вечірнє»

ІНСТРУКТОРИ ІЗ США І ТИБЕТУ ДИВУЮТЬСЯ ВМІННЮ ЛУЧАНИНА
Посидівши у позі лотоса, 74-річний дідусь ліг долілиць на підлогу, скрутився калачиком і перевернувся догори ногами. Стоїть на голові – нічичирк! А жінки, яким за тридцять п’ять, роблять «місток» нарівні зі студентками і блаженно усміхаються. У «вузлики» зв’язуються дворічні діти – дивляться такими небесними очима, ніби й не розуміють, що у мене вже крівля поїхала від побаченого на заняттях…
Тарас Мирославович двадцять років культивує унікальну гімнастику з елементами хатха-йоги, якою захоплюються у Луцьку тисячі людей – від дошкільнят до пенсіонерів. Він – найавторитетніший фахівець у цій справі. Досить активно співпрацює з Волинською федерацією аеробіки і фітнесу під керівництвом Віри Кренделєвої. У співавторстві з нею та з рідним братом Максимом (він пропагує йогу у Львові) видав методичні рекомендації з фітнес-йоги для дошкільнят та оздоровчої гімнастики з елементами хатха-йоги для дорослих.
Про вихованців школи йоги Тараса Цибуха уже ходять легенди, хоч вони не сплять на цвяхах, не ходять босоніж по битому склу, не ковтають вогонь тощо, проте позбуваються багатьох недуг, навчаються цінувати життя, помічати все прекрасне в ньому. Стрункі, підтягнуті жінки пенсійного віку навперебій хвалилися про те, що скинули по 20-30 кілограмів і по 15-20 років. Ніхто з них не п’є таблеток, не звертається по допомогу до лікарів.
–Хатха-йога – це найдревніша система, яка увібрала досвід мільйонів людей в усьому світі, – розповідає Тарас Мирославович. – Вона є першим ступенем йоги. Приводить тіло у тонус, використовуючи приховані резерви організму. Ця система поєднує комплекс вправ, які здатні виконувати люди у будь-якому віці. Хатха-йога, наприклад, поліпшує гнучкість спини та суглобів, розслаблює та зміцнює м’язи, сприяє схудненню та омолодженню, розвиває впевненість у собі, дарує внутрішній спокій, виправляє поставу тощо.
Пан Тарас підбирає вправи для своїх учнів, пізнаючи йогу на практиці. Він родом із Коломиї Івано-Франківської області. Каже, що почав займатися йогою не просто так, з цікавості, а через те, що відчув необхідність «вийти на вищий рівень самого себе». У 80-ті роки минулого століття мав чудового вчителя Василя Васильовича Козака – на той час уже із двадцятирічним досвідом йоги. Разом із ним виконував фізичні вправи по 12-18 годин на день. Незалежно від умов погоди відточував свою майстерність у Карпатах.
–Одного разу на Чорногорі ми прожили сорок два дні, – ділиться своїми спогадами співрозмовник. – Ніхто, окрім п’ятьох пастухів, не знав, куди ми подалися. Вони давали нам сир, бринзу, молоко і сироватку. Ці продукти чудово втамовували спрагу і голод, додавали сили. Хліба не було. Пастухи розповідали, що за останні 25 років ми стали другими, хто вибрався так далеко від карпатських поселень.
Пан Тарас пізнавав тонкощі та секрети майстерності йоги і в Алтаї, Татрах, горах Криму. Проводив там майстер-класи на виїзних семінарах для вітчизняних і зарубіжних фахівців. Інструктори зі США й Тибету дивувалися вмінню лучанина: «Ми ніде не бачили таких виступів». Уявіть собі: в Алтаї він піднімався на вершину, довкола якої в радіусі восьмисот кілометрів не було жодного поселення чи людини!
Гори для Тараса Мирославовича не самоціль. Там свіже повітря, чиста вода, недоторкана природа. Тож лучанин акумулює у собі найчистішу енергію і передає її усім, з ким працює. До речі, йоги вважають, що по-справжньому щасливою людина буває лише тоді, коли вона робить щасливими інших.
–Гори – чудове місце для усамітнення, – додає співрозмовник. – Головне – там немає людей з їхніми щоденними проблемами. Деколи у горах ми з колегами спеціально домовляємось про те, щоб ніхто ні з ким не розмовляв. Кожен знає, що йому потрібно робити. Мовчки розпалюємо вогнище, готуємо їсти…
Тарас Мирославович також об’їздив усю Волинську область на велосипеді. Їзду на двоколісному транспортному засобі називає одним із видів динамічної медитації, адже виконуються її головні умови: велосипедист у дорозі не розмовляє, почувається комфортно і, крім того, отримує чудові враження – бачить довкола стільки нового і цікавого.
Подорожує пан Тарас із фотоапаратом. Він уже зібрав не одну тисячу знімків. У залі, де проводить заняття, влаштував виставку своїх робіт. Вони також мають особливу ауру.

Источник: http://mistovechirne.in.ua/podii-i-faktu/1375-l—-r