Йога у Луцьку. НАТАЛІЇ ПРОРОКУВАЛИ ІНВАЛІДНІСТЬ Галина Світліковська «ВОЛИНЬ»

Дивлячись на Наталію, важко повірити, що вона вже мама «зі стажем», що їй довелось чимало настраждатися й пережити. Молода, гарна, дуже мобільна, з тих, хто всюди встигає.

-Ось вареники доліплю, поприбираю, буду бігти в садочок за Лізою — забіжу до вас у редакцію,— так відгукнулася Наталія на пропозицію зустрітись.
«Забіжу» — зовсім не образний вислів, так воно і є. Зараз Наталія майже не користується громадським транспортом. На роботу в школу-інтернат, де працює вихователем, добирається пішки. Два кілометри «з хвостиком» — не віддаль, але це для здорової людини. А для того, хто не так давно з трудом міг перейти через кімнату?
— Мені здається, що тепер я витриваліша, гнучкіша, рухливіша, аніж була в дитинстві і юності. Скільки себе пам’ятаю, боліла спина. Ставили діагноз — «поперековий лардоз», казали, що хвороба не лікується, мовляв, тепер у всіх якісь проблеми з хребтом. Як дуже вже притискало, кололи відомий всім деклофенак, призначали таблетки. З часом приступи стали частішими, біль переходив у ногу. «Списували» все на запалення сідничного нерва. Ми діставали дуже дорогі ліки, але поліпшення не було,— згадує Наталія, яка на той час уже вийшла заміж, народила дитину.
Розчарувавшись в офіційній медицині, поїхала на прийом до діда-цілителя. Незрячий старий чоловік, провівши рукою по Наталиному хребті, сказав, що безсилий допомогти, мовляв, вправити неможливо. Виходило: іншого шляху нема, як змиритися, навчитися жити з болем.
Молодість брала своє. Їхня сім’я поповнилась ще раз. Заколисуючи на руках новонароджену донечку, Наталія боялася впустити її, так боліла спина. Німіли руки, стало віднімати ногу. Довелося знов пробувати знайти порятунок у лікарів. Цього разу потрапила до невропатолога-професіонала, який відразу сказав, що причина всіх бід — кила між четвертим і п’ятим диском хребта. Обстеження в обласній клінічній лікарні з допомогою найсучаснішого обладнання підтвердило діагноз. Наталія досі зберігає знімки, усі результати обстеження, де чорним по білому значиться: кила 18 міліметрів.
Її відразу скерували до нейрохірурга, присуд був однозначний — операція. Іншого виходу лікарі не бачили, майбутнє малювали тільки в інвалідному візку. Зважитися лягти на операційний стіл було важко, але й терпіти біль бракувало сил.
У родині всі шкодували, переживали, журились, а от реальну пораду дала мамі мала Саша, яка в дитсадку ходила на заняття з йоги.
— Старша донечка часто хворіла, гастроентеролог навіть казала, щоб не віддавати її шестирічною в перший клас. Виявили в дитини дискінезію жовчновивідних шляхів, інші якісь проблеми. А в дитсадку якраз організували заняття з йоги. Саша походила рік — і перестала хворіти, з обліку в гастроентеролога її зняли, навіть застуди чи грип до неї не чіплялися. Вела заняття з йоги молода дівчина — Марта Волощук, ви про неї писали. То ж коли мала Саша розповіла їй про мою біду, то Марта погодилась поділитись досвідом,— з вдячністю розповідала Наталія про свою теперішню наставницю з йоги.
На перших порах підкупило те, що історія хвороби Марти Волощук, хребет якої колись буквально «сипався» (було аж дев’ять гриж), завершилася щасливо. Дівчина, яка не могла ходити до школи, мала інвалідність, завдяки йозі забула про хворобу. Познайомилася Наталія і з Тарасом Цибухом, відомим у Луцьку масажистом, інструктором з йоги, який поставив на ноги Марту. Він порадив не втрачати надії, а братися за себе всерйоз.
Перший запис у Наталиному щоденнику, а їх ведуть всі, хто ходить на заняття з йоги, зроблено шостого листопада 2006 року. Було важко зігнутися, не те що робити якісь вправи. Строге обмеження в харчуванні (тільки рослинна їжа), очищувальні процедури, самодисципліна, ретельне відстеження усіх змін у самопочутті — усе це для Наталії стало правилом. Помаленьку стали виходити й нескладні вправи. Але приблизно через півтора місяця дало про себе знати загострення хвороби.
— Біль у нозі став нестерпним. Іноді серед ночі качалася в муках по підлозі, затискаючи рот, щоб не кричати. Не хотілося жити. Марта тоді приходила щодня, робила масажі, казала, що згодом я зможу так, як вона, кататися на лижах, їздити на велосипеді. І я вірила,— каже Наталія.
Тоді в її щоденнику з’явилися такі рядки: «Не думати, що болить! Хочу бути здоровою! Буду кожен день займатися. Очищення організму, натирання, здорова їжа, комплекс вправ, а ще треба працювати над собою, щоб позбутися поганих рис характеру, поганих думок. Навіть про неприємних тобі людей не можна говорити нічого злого. Здоров’я і від цього залежить».
Записи рясніють цифрами, назвами комплексів йоги, які вперто розучувала, виділяючи по годині вранці та ввечері. Потім хтось з родичів порадив придбати ще й «дошку Євмінова», вправи на якій лікують хребет. Інструктор Мирослав Прохорович, ознайомившись з Наталиним «медичним архівом», навіть засумнівався, чи зможе хвора з 18-міліметровою грижею займатися на профілакторі. Але на той час, як каже Наталія, вона вже була здатна робити вправи завдяки заняттям йогою.
— Зараз мій хребет захищений м’язевим корсетом, хвороба майже не турбує. Тепер я не стогну, коли мию підлогу, перу, пораюсь в хаті, ходжу на роботу. Хтозна, чи після операції було б так само. А над собою продовжую працювати, бо за два роки занять переконалася, що відновити здоров’я можна,— підтверджує Наталія Гончарук свої слова вправою з йоги, зрештою, підтверджує їх своїм теперішнім активним, повноцінним життям.

Источник: http://www.volyn.com.ua/?rub=12&article=0&arch=873

150 views

Добавить комментарий